Гімн Угорщини

Isten, áldd meg a magyart Jó kedvvel, bőséggel, Nyújts feléje védő kart, Ha küzd ellenséggel; Bal sors akit régen tép, Hozz rá víg esztendőt, Megbünhödte már e nép A multat s jövendőt! Őseinket felhozád Kárpát szent bércére, Általad nyert szép hazát Bendegúznak vére. S merre zúgnak habjai Tiszának, Dunának, Árpád hős magzatjai Felvirágozának. Értünk Kunság mezein Ért kalászt lengettél, Tokaj szőlővesszein Nektárt csepegtettél. Zászlónk gyakran plántálád Vad török sáncára, S nyögte Mátyás bús hadát Bécsnek büszke vára. Hajh, de bűneink miatt Gyúlt harag kebledben, S elsújtád villámidat Dörgő fellegedben, Most rabló mongol nyilát Zúgattad felettünk, Majd töröktől rabigát Vállainkra vettünk. Hányszor zengett ajkain Ozman vad népének Vert hadunk csonthalmain Győzedelmi ének! Hányszor támadt tenfiad Szép hazám kebledre, S lettél magzatod miatt Magzatod hamvvedre! Bújt az üldözött s felé Kard nyúl barlangjában, Szerte nézett s nem lelé Honját a hazában, Bércre hág és völgybe száll, Bú s kétség mellette, Vérözön lábainál, S lángtenger felette. Vár állott, most kőhalom, Kedv s öröm röpkedtek, Halálhörgés, siralom Zajlik már helyettek. S ah, szabadság nem virúl A holtnak véréből, Kínzó rabság könnye hull Árvánk hő szeméből! Szánd meg Isten a magyart Kit vészek hányának, Nyújts feléje védő kart Tengerén kínjának. Bal sors akit régen tép, Hozz rá víg esztendőt, Megbünhödte már e nép A multat s jövendőt!

Боже, благослови угорців Добрим настроєм та достатком, Простягни їм захисну руку, Коли б'ються з ворогом; Тим, кого лиха доля давно терзає, Подаруй радісний рік, Цей народ уже спокутував Минуле й майбутнє! Ти привів наших праотців На святі шпилі Карпат, Через Тебе кров Бендегуза Здобула прекрасний край. І там, де хвилі шумлять Тиси й Дунаю, Героїчні нащадки Арпада Розквітли й зміцніли. Для нас на ланах Куншагу Ти колихав стиглий колос, На лозах Токаю Ти скрапував нектар. Наш стяг Ти не раз ставив На дикі турецькі вали, І під грізним військом Матяша Стогнала горда Відня твердиня. Та, ох, за гріхи наші Гнів запалав у грудях Твоїх, І Ти метнув свої блискавки З громової хмари. Спершу стріли хижих монголів Ти пустив свистіти над нами, Потім ярмо турецької неволі Ми взяли на свої плечі. Скільки разів з уст Дикого люду Османа Над кістьми нашого розбитого війська Лунала переможна пісня! Скільки разів твій власний син Повставав на лоно твоє, мій прекрасний краю, І ти через дітей своїх ставав Поховальною урною дітей своїх! Гнаний ховався, та й до печери Тягнувся по нього меч, Він озирався і не знаходив Дому на рідній землі. Сходить на гору, спускається в долину, Горе й розпач поруч із ним, Кривава повінь під ногами, А над ним вогняне море. Стояв замок, тепер купа каміння, Де пурхали втіха й радість, Там нині передсмертний хрип і плач Котяться замість них. І, ох, не розквітає воля З крові полеглих, Сльози гіркої неволі ллються З палких очей наших сиріт! Змилуйся, Боже, над мадярами, Що їх кидали бурі, Простягни над ними захисну руку Над морем їхніх мук. Тим, кого лиха доля давно терзає, Подаруй радісний рік, Цей народ уже спокутував Минуле й майбутнє!

O God, bless the Hungarians With good cheer and abundance, Extend a protective arm to them When they fight the enemy; Those whom ill fate has torn apart for long, Bring them a joyful year, This people has already atoned For the past and future! You brought our forefathers up To the holy peaks of the Carpathians, Through You the blood of Bendegúz Won a beautiful homeland. And wherever roll the waves Of the Tisza and the Danube, The heroic sons of Árpád Grew and flourished. For us on the plains of Kunság You waved the ripened wheat, On the vine-shoots of Tokaj You let the nectar drip. Our flag You often planted On the wild Turk's ramparts, And under Matthias's grim army Vienna's proud fortress groaned. Ah, but for our sins Anger kindled in Your breast, And You struck with Your lightning From Your thundering cloud. Now the plundering Mongol's arrows You sent whistling over us, Then the Turkish yoke of slavery We took upon our shoulders. How often from the lips Of Osman's savage people, Over the bone-heaps of our beaten army, Rang the song of victory! How often your own son rose Against your breast, my fair homeland, And because of your offspring you became The funeral urn of your offspring! The hunted one hid, and even Into his cave the sword reached out, He looked all around and could not find His home within the homeland. He climbs the mountain, descends the valley, Sorrow and despair beside him, A flood of blood beneath his feet And a sea of flame above. A castle stood, now a heap of stones, Joy and gladness once took wing, Now the rattle of death and lament Roll on in their place. And ah, freedom does not bloom From the blood of the dead, The tears of tormenting slavery fall From our orphans' burning eyes! Pity, O God, the Hungarians Tossed about by perils, Extend a protecting arm to them Over the sea of their anguish. Those whom ill fate has torn apart for long, Bring them a joyful year, This people has already atoned For the past and future!